ВЕНГЕРСЬКИЙ ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ
9.10.1961 р.-15.09.1981 р.
Народився 9 жовтня 1961 року в м. Хотин. Росіянин.
Після закінчення Хотинської автошколи працював водієм на підприємстві.
У Збройні Сили був призваний 23.11.1980 року Хотинським РВК.
В Афганістані з травня 1981 року. Служив у в/ч польова пошта 24785 командиром мотострілецького відділення. Неодноразово брав участь у боях з моджахедами. 15 вересня 1981
року супроводжував автомобільну колону. В районі кишлака Дарваз провінції Баглан на колону напали моджахеди, розгорівся бій. При маневруванні бойова машина піхоти, в якій знаходився Дмитро,
підірвалася на фугасі. Загинув увесь екіпаж.
За мужність та відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).
Похований у м.Хотині.
Ни тучки в небе, хлещет зной.
А бэтээр наш раскаленный
Бежит под черною горой
В тени «зеленки» затаенной.
Сижу я с другом на броне,
Речушка горная искрится...
И кажется - известно мне
О том, что через миг случится.
Спешу я друга заслонить,
Но бьет в упор волною встречной...
И обрывается, как нить,
Мой сон и бой тот скоротечный.
Замерзли розы на снегу
Под красной звездочкой, над Бугом.
Я жив... И значит, на веку
Не оправдаюсь перед другом.
В. Шинкар
МАКОВІЙЧУК ВІКТОР
ФЕДОРОВИЧ
5.05.1964
р.-23.09.1983 р.
Народився 5 травня 1964 року в с. Шилівці Хотинського району. Українець.
До військової служби закінчив Чернівецьке ПТУ №6 за професією електрогазозварювальника.
У Збройні Сили був призваний 21.09.1982 року Хотинським РВК.
В Афганістані з березня 1983 року. Служив наводчиком-оператором БМП в десантно-штурмовому батальйоні в/ч польова пошта 93992, що дислокувалась у м.
Джелалабад. Неодноразово брав участь у бойових операціях. Завжди діяв винахідливо і розсудливо.
Рядовий Віктор Маковійчук загинув від важких поранень 23 вересня
1983 року, беручи участь у бою з моджахедами в районі Пакистанського кордону.
За мужність та відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований у с. Шилівці Хотинського району.
ЛЕТІЛИ ЖУРАВЛІ
Над Афганом пропливали журавлі
Шлях - до найріднішої землі.
Пролітали журавлі над Гіндукушем
І мою роз'ятрювали душу.
До зір ясних торкаючись крильми,
Летіли від війни і від зими.
І щось мені кричали і кричали,
Неначе за собою вкотре звали.
Ще довго-довго клекіт той лунав,
Ще довго я за ними сумував.
А потім з головою я укрився
І білим журавлем собі наснився.
Немовби також дужі крила мав
І наче теж злі гори покидав...
Вже не хотів нізащо прокидатись, -
Я білим журавлем хотів зостатись.
В. Шинкар
ЯЦЮК ВОЛОДИМИР
ІВАНОВИЧ
4.09.1965 р.-13.05.1984 р.
Народився 4 вересня 1965 року в с. Анадоли Хотинського району. Українець.
До служби в армії закінчив автошколу, працював водієм. Відзначався працелюбністю, користувався повагою товаришів.
У Збройні Сили був призваний 4.09.1983 року Хотинським РВК. В Афганістані з грудня 1983 року. Служив водієм у в/ч польова пошта 93978 під м. Файзабад. Неодноразово брав
участь у рейдових операціях, завжди виявляв водійську майстерність.
13 травня 1984 року рядовий Володимир Яцюк їхав у колоні, яка перевозила пальне. Під містом Чарикар колона була масовано обстріляна з гранатометів і кулеметів.
Автомобіль, який вів Володя, вже давно палав, але він не покидав його до тих пір, поки не відвів його подалі на узбіччя, щоб дати можливість маневруванню іншим. Від страшних опіків помер у
госпіталі.
За мужність та відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований в с. Анадоли Хотинського району.
Давай за тех, кто не вернулся,
Кто стал частицей тишины,
Кто лёг в горах и не проснулся
От необъявленной войны.
Давай, не чокаясь, ребята,
Давайте молча и до дна
За офицера и солдата,
Кого взяла к себе война.
Давайте вспомним поимённо
Тех, с кем навеки сроднены,
Кто был частицей батальона,
А стал частицей тишины.
Отставить не имеем права,
А только молча и до дна, -
Поскольку общая держава,
Поскольку общая война.
В. Верстаков
БУРДЕНЮК ГРИГОРІЙ ГАВРИЛОВИЧ
10.06.1966 р.-14.12.1985 р.
Народився 10 червня 1966 року в с. Данківці Хотинського району. Українець.
До військової служби закінчив Кіцманський сільгосптехнікум.
Працював ветеринарним фельдшером у колгоспі. Був надзвичайно
обдарованим фізично, успішно займався багатьма видами спорту, мав спортивні розряди.
У Збройні Сили був призваний 3.05.1985 року Кіцманським РВК.
В Афганістані з вересня 1985 року. Служив вогнеметником у десантно-штурмовому батальйоні в/ч польова пошта 83599, що дислокувалася в провінції Парван. 14 грудня 1985 року
рядовий Григорій Бурденюк брав участь у бойовій операції в ущелині Кріт, що в Пандшерських горах, де був смертельно поранений. За мужність та відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки
(посмертно).
Похований в с. Данківці Хотинського району, де його іменем названі вулиця та поле.
ПУТЬ НА БАМИАН
Я не забуду бой под Калатаком,
Когда мы шли на грозный Бамиан,
Месили павших танковые траки,
И командир наш умирал от ран.
Корежилась броня, одежда тлела,
Врывался в люки беспощадный жар.
Косила смерть направо и налево,
Снимая свой кровавый урожай.
Кружились над ущельем вертолеты,
Завесой прикрываясь дымовой,
И били с озверевших пулеметов,
Не видя толком: где чужой, - где свой.
Пылали скалы, тростники пылали
И слышались стенанья тут и там
По душам, что до срока улетали
К далеким и холодным небесам.
В. Шинкар